Світ Любомира Дмитерка(110 років від дня народження поета,публіциста,драматурга)

 

ДМИТЕРКО Любомир Дмитрович 

(18(05).03.1911–02.10.1985)

Того дня закінчувалася війна, і для 34-х річного військового журналіста Любомира  Дмитерка починався новий відлік його творчості. Відчуття Великої Перемоги – скількох людей воно об’єднало тої миті:

«Величний реквієм програють срібні сурми,

У ньому прозвучать великих днів діла –

Владикавказький бій, і сталінградські штурми,

І буря, що в Берлін гвардійців привела».

                                    («Ми спали в місті Кант…»)

 Поет, прозаїк, драматург, літературний критик, громадський діяч. Член літературної спілки "Західна Україна", Спілки письменників СРСР (1935). Народився в м. Винники  в сім'ї сільського вчителя. Навчався в Кам'янець-Подільському інституті народної освіти. 1930 року вчився на сценарних курсах при Київ. кіноінтернаті. Перші збірки Любомира Дмитерка "Іду!", "Вітер зі Сходу" (1930), "Товтри" (1931) були піддані критиці за "ідеологічну невитриманість". Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу (1941–1945) – кореспондент фронтової газети, мав військові нагороди. У повоєнні роки працював редактором на Київській кіностудії ім. О.Довженка. У складі делегації УРСР брав участь у роботі сесій Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй (1958, 1962). Багато років був заступником голови Федерації футболу УРСР. Як один із керівників Спілки письменників України на початку 1950-х рр. брав участь у радянських офіціозних викривальних кампаніях. 1962–85 – головний редактор журналу "Вітчизна", де опублікував "Собор" О.Гончара, "Мальви" Р.Іваничука, "Південний комфронт" П.Загребельного та ін. Автор понад 50 поетичних збірок, романів: "Розлука" (1957), "Міст через прірву" (1966), "Останні кілометри" та ін.; п'єс: "Генерал Ватутін" (1948), "Навіки разом" (1950), "Вогневі рубежі" (1984), поставлених у багатьох театрах України; книжок, статей і нарисів про українську літературу радянської доби. Окремі твори Любомира Дмитерка перекладено російською, грузинською, литовською, німецькою, польською, чеською і, найбільше, болгарською (близько 20 перекладів) мовами.

Любомир Дмитерко-Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка (1979).

 Він завжди залишиться молодим і гарним, надзвичайно інтелігентною людиною, яка у складні часи зробила багато позитивного для розвитку української літератури.