16 (5) квітня, 1710 – укладено договір між гетьманом Пилипом Орликом та козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького “Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького”. В історіографії зустрічаються різні назви документа як от “Хартія”, “Угода”, “Конституція Пилипа Орлика”, “Бендерська конституція” тощо. Останню назву документ отримав через те, що був ухвалений на козацькій раді біля міста Бендери в Молдові.
Після смерті Івана Мазепи гетьманом (у вигнанні) обирають Пилипа Орлика. Якраз вибори гетьмана супроводжувалися підписанням відповідних угод. В документі йшлося про суверенну республіку, яка проте зберігала протекторат шведського короля. Шведський король Карл ХІІ як “протектор” України підтвердив цей вибір спеціальним дипломом.
В “Пактах й Конституції законів…” йшлося про обмеження прав гетьмана, окреслювалися його обов’язки та визначався майбутній лад держави. Підписали документ гетьман Орлик, а від запорожців – кошовий отаман Кость Гордієнко.
Складається документ з преамбули й шістнадцяти розділів. Згідно з ними законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту. Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини, а всі юридичні справи належали до юрисдикції Генерального суду.
Історик Володимир Замлинський характеризував “Конституцію Пилипа Орлика” так: “Французькі просвітителі ще навіть не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, що були закладені в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу і самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя. Слід зауважити, що навряд чи такий документ міг бути вироблений одним Орликом зі старшиною. Все свідчить про те, що в ньому були закладені виплекані за довге життя думки самого Мазепи”.
Іншу думку щодо цього має Наталія Яковенко: “Найімовірніше, саме Орликові належить ідея (а можливо, й авторство) угоди, ухваленої в день виборів між гетьманом, з одного боку, та старшиною і військом – з другого. Цю угоду… не рідко з наївним ентузіязмом трактують як «першу конституцію Української держави», вкладаючи новітній зміст. Насправді ж укладачі акту 1710 р. мислили його як традиційні для Речі Посполитої “договірні пункти”, на дотримання яких обраний володар присягав перед “вільним народом”. Ідеал договірного правління являв собою стрижень річпосполитської політичної культури, і саме на цей взірець орієнтувалися Орлик та його старшина. Інша річ, що прийняття Військом Запорозьким власних договірних пунктів стало справді великою подією, оскільки засвідчувало політичну зрілість козацької держави, яка вперше самоусвідомила себе і на формальному рівні зафіксувала розподіл прав та обов’язків між гетьманом і “козацьким народом” і став унікальним історичним документом, що творив на козацьких засадах основи демократичного устрою Гетьманщини”.
Донедавна документ був відомий лише в скорочених копіях, які публікувалися латиною та староукраїнською мовою. Поставало навіть питання про те, чи існує оригінал цього документу.
Оригінал латинською мовою зберігається у Державному архіві Швеції у розділі Diplomatica Cosacica. Цікаво, що багато положень Конституції є на часі й зараз.
