Шановні користувачі, прийміть найщиріші вітання з Новим 2024 роком!

 Шановні користувачі, прийміть найщиріші вітання з Новим 2024 роком!

Насамперед дякуємо Вам за те, що Ви є разом з нами протягом року. За рік ми з Вами стали ще сильніші, виваженіші та рішучіші.

Тож бажаємо Вам, щоб 2024 рік був успішним для кожного з Вас і для всієї України. Нехай яскраві зимові свята принесуть Вам родинне тепло, злагоду, добробут, мир і процвітання, а також впевненість у майбутньому.

Міцного здоров’я,Божого благословення і захисту Вам і вашим родинам!

Мирного 2024 року! Будьте завжди в центрі новин і щедрими на добро!

З найкращими побажаннями любові, миру та перемоги Україні!!!

Як бути поетом, то бути великим поетом

 

                                                           

                                                                 Як бути поетом, то бути великим поетом

Євген Плужник

26 грудня 2023 року виповнюється 125 років від дня народження одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття - Євгена Павловича Плужника.

Євген Плужник - поет-філософ, поет-імпресіоніст, письменник «розстріляного відродження», прозаїк, драматург, перекладач.

30-ті роки ХХ століття виявилися найтрагічнішими в новітній історії української літератури й мистецтва. Когорта талановитих, рішучих, завзятих і сильних духом українських митців була знищена радянською владою, кинута за грати, морально зламана... До таких постатей належить і Євген Плужник.Нерозстріляний із «Розстріляного відродження», проте вбитий жорстокою сталінською машиною.

Він перебував поза політикою у своїх віршах і належав до тих унікальних особистостей, яким дано бачити цілий світ, не виходячи з кімнати.

Публікувати свої вірші Є. Плужник почав в 1924 р. під псевдонімом Кантемирянин. Але через надмірну вимогливість до себе за десять років творчої праці видав лише дві поетичної збірки: «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927).Третя – «Рівновага» – вийшла друком вже після смерті поета. Був він також автором роману «Недуга» та трьох п’єс: «Професор Сухораб», «У дворі на передмісті» (обидві опубліковані 1929 р.) і ше «Змова в Києві», яка вважалася втраченою і ли нещодавно відшукана в архівах і опублікована (1989).

На початку творчого шляху Є. Плужник перебував у літературній організації «Ланка» (з 1924р. – МАРС), котра, за нормами тогочасної критики, вважалася ворожою радянському суспільству. Тож і репресії звалилися на членів цієї організації в першу чергу – одразу після вбивства Кірова.

2 грудня 1934р. уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман склала постанову, в якій Плужник обвинувачувався в тому, що він є «членом контрреволюційної організації, був зв’язаний  з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів». На підставі всього цього робився висновок, що «перебування його на волі є соціально небезпечним», а тому Є. Плужник підлягає «утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС». В ув’язненні у Плужника загострився туберкульоз легенів. Розуміючи невідворотність долі, він не чинив опору на допитах і підписував усе, що йому підсовував слідчий  М. Хаєт.

27-28 березня 1935 р. проходив судовий процес виїзної Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок Є. Плужнику – 10 років ув’язнення в спецтаборах. На Соловки його, тяжкохворого, везли окремо від інших засуджених, бо їхати в «арештантському» вагоні поет вже не міг. В концтаборі він, в основному, перебував у тюремній лікарні, де й помер 2 лютого 1936 р. Його останніми словами були «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». В останню путь поета провів його найближчий друг – Валер’ян Підмогильний. До наших днів не збереглася навіть безіменна братська могила на найбільшому острові Соловецького архіпелагу. Символічну могилу Плужника встановили на Байковому кладовищі у Києві. 

4 серпня 1956 року постановою Військового Суду СРСР вирок  Є. Плужнику скасовано і справу припинено «за відсутністю складу злочину».

В Опішнянській бібліотеці розгорнута книжкова виставка "Як бути поетом,то бути великим поетом" до 125-річчя від дня народження Євгена Плужника (1898–1936), українського письменника, драматурга, перекладача.

За своє коротке життя Євген Плужник залишив нам неоціненний скарб – свою поезію, якій притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова. Євген Плужник писав : «Як бути поетом, то бути великим поетом. Я можу написати щось надзвичайне… я хворий, у мене сухоти, але я напишу щось таке, що кожен скаже: «А це Плужник написав!»

Цікаві факти з життя Марка Вовчка

 Марко Вовчок – 190 років від дня народження

22 грудня 1833 народилася Марко Вовчок – письменниця, майстриня психологічного оповідання, казкарка, перекладачка, класик української літератури.

Пропонуємо ознайомитися з цікавими фактами з життя письменниці:

Марко Вовчок – псевдонім, під яким приховувалася унікальна та неповторна жінка – Марія Олександрівна Вілінська, єдина жінка-письменниця наприкінці 50-х років ХІХ століття в українській літературі. За однією з версій, псевдонім вигадав Пантелеймон Куліш.

Народилася майбутня письменниця в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Рідною мовою письменниці була російська, втім найширшого визнання вона отримала з часу виходу в світ низки творів, написаних українською мовою.

В салоні тітки Вілінської в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Вважається, що саме її чоловік прищепив письменниці любов до української мови та культури, втілені авторкою на сторінках її літературного доробку.

Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою “Народні оповідання” (1857). До цієї збірки увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання “Сестра”, “Козачка, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панська воля”, “Викуп”) і вона справила велике враження на літературно-громадську думку. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою.

Від квітня 1859 до лютого 1867 жила за кордоном (Німеччина, Велика Британія, Швейцарія, Італія, Франція). Саме там, у перші роки проживання за кордоном, закінчені оповідання “Ледащиця”, “Пройдисвіт”, написане оповідання “Два сини” (1861). Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті (“Три долі”) й оповідання (“Павло Чорнокрил”, “Не до пари”), історичної повісті та оповідання для дітей (“Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся”), створює жанр соціально-побутової казки (“Дев’ять братів і десята сестриця Галя”), Частина цих творів увійшла до другої збірки “Народних оповідань” (Петербург, 1862).

Історичні повісти та оповідання для дітей “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся” ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість “Маруся”, наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка “Кармелюк” написана в 1862 — 1863 рр.

Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859р., з’являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

Знала більш як десять мов, Перебуваючи за кордоном, перекладала російською мовою наукові праці та літературні твори французьких, німецьких, англійських, датських і польських авторів. Вперше переклала 15 романів Жюля Верна, казки Г.-Х. Андерсена, праці Ч. Дарвіна, А. Брема. Написала повість “Відпочинок в селі” (1899), оповідання “Гайдамаки”, “Чортяча напасть” (1902), займалася перекладами творів Б. Пруса і К. Юноши. Останній рік життя мешкала на околиці м. Нальчик (Росія). Нині в цьому будинку – літературно-меморіальний музей письменниці. В Україні діють музеї в. у Немирові та Богуславі.

Марія Вілінська мала величезний успіх у чоловіків. Небезпідставно пліткували про її романи з Пантелеймоном Кулішем, Іваном Тургенєвим, Миколою Добролюбовим, Олександром Пассеком, Дмитром Писарєвим. Вдруге вийшла заміж за Михайла Лобача-Жученка. Перед смертю попросила чоловіка: «Якщо не судиться мені лежати поряд із Шевченком, поховай мене під грушею у нашому саду».Коли лікарі виявили у письменниці пухлину мозку, у її русій косі не було ані сліду сивини. Свої роки Марія доживала на Кавказі, де служив її чоловік – дрібний чиновник Михайло Лобач-Жученко.

Марія часто сиділа в саду, неспішно редагуючи журнал "Переводы лучших иностранных писателей". Там її і знайшли 10 серпня 1907 року – під дикими грушами. Поховали її під тими ж грушами – як вона й заповідала.

Авторський спадок Марка Вовчка сформовано тритомною збіркою творів «Народних оповідань», опублікованих впродовж 1857-1865 рр. До цієї уславленої тріади увійшли такі оповідання, як «Панська воля», «Горпина», «Три долі», «Ледащиця», «Кармелюк» та «Невільничка». Окремо надрукованими повістями було видано «Інститутку» (1862), «Чортову пригоду» (1860) та «Від себе не втечеш» (1862).

Почитай Сніговичку

 В Опішнянській бібліотеці поселився казковий Книжковий Сніговичок.

Дякуємо нашій користувачці Катерині Разумовій-Фризюк за чудову іграшку

Пропонуємо нашим маленьким книголюбам взяти участь в акції "Почитай Сніговичку" .Щоб він здійснив бажання, його потрібно «підзаряджати» - читати йому казки та розказувати вірші.

Протягом місяця маленькі відвідувачі Опішнянської бібліотеки можуть «підзаряджати» Книжкового Сніговичка. За гарне читання на них чекає сюрприз із чарівної рукавички Сніговичка.Долучайтеся!!!

Зроби фото з хусткою

 7 грудня – День Української Хустки.

Долучись до яскравого флешмобу “Зроби фото з хусткою”

Зроби світлини з хусткою та опублікуй у соцмережах із хештегом #УкраїнськаХустка

З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.

Запрошуємо бажаючих приєднатися!

Відгадай загадку-отримай винагороду

 Загадки — своєрідні перлини народної мудрості й творчості. Вони не лише розвивають гостроту розуму та кмітливість, а й відкривають поетичну сторону звичайних речей.

Запрошуємо наших найменших користувачів завітати до ТІЦ з бібліотекою та долучитися до акції "Відгадай загадку-отримай винагороду".

Розважся, розгадуючи загадки за допомогою логіки та уяви!

На варті Української держави

 В ТІЦ з бібліотекою оформлена книжкова виставка до Дня Збройних Сил України "На варті Української держави".

6 грудня українці відзначають державне свято — День Збройних Сил України — свято справжньої мужності, героїзму і відваги. День сильних, день сміливих, день незламних, чоловіків, жінок, Героїв, усіх, хто продовжує боронити державу, хто віддав своє життя, аби не віддати Україну .

Уже понад чверть століття українська армія стоїть на сторожі незалежності нашої держави, боронить і захищає рідну Батьківщину.

У цей день ми згадуємо всіх, хто причетний до високого і почесного звання військовослужбовця, хто обрав для себе нелегку, але достойну професію – захищати Україну, її суверенітет і незалежність.

Дякуємо нашим захисникам та захисницям за їхні титанічні зусилля, підтримуємо й показуємо нашу щиру вдячність кожному, хто виборює нашу Перемогу.

Ми пишаємося Збройними Силами України і віримо в них!

Слава ЗСУ! Слава Україні!Вічна пам'ять і слава полеглим Героям!