У мене Україна одна

 

8 січня 1935 року на Полтавщині в селі Біївці народився майбутній поет Василь Симоненко.

Виховувався лише мамою-колгоспницею та дідусем. Симоненко ріс без батька, той зник невдовзі після народження сина.

Дитячі роки хлопчика були непростими, він бачив сльози матері, яка залишилась одна з дитиною в роки Другої світової війни, голод та людські страждання.

До школи малому приходилося ходити пішки більше 9 км, але закінчив її з золотою медаллю.

Він був обдарованою дитиною, любив читати, мав гарну пам’ять та гострий розум.

У 1952 році вирішує пов’язати своє життя з журналістикою. Вступив до Київського університету ім. Т. Шевченка де навчався разом з Б. Олійником, Т. Коломієць та Б. Рогозою та А. Москаленком. Саме в студентські роки в нього загорається іскра до творчості та поезії зокрема.

Працював у редакціях трьох газет: «Черкаська правда», «Молодь Черкащини» та «Робітнича газета» в якості кореспондента.

Товаришував з Л. Костенко, І. Драчем та А. Горською, разом з якими відвідував Клуб творчої молоді у Києві.

Василь Симоненко горів бажанням запалити національне відродження. Разом зі своїми товаришами-шістедесятниками він займався питаннями розкриття злочину Сталіна проти українського народу. За його участю було відкрито таємні братські могили жертв сталінських репресії на Васильківському та Лук’янівському кладовищах та у Биківнянському лісі, тим самим підписуючи собі смертний вирок.

Симоненко був постійно під наглядом КДБ. У 1952 році його жорстоко побили міліціонери. З чого часу його стали мучити гострі болі в боці, після чого йому діагностували рак нирок. Згорів за кілька місяців, наче свічка. Майже всі друзі відвернулись від нього, побоюючись розправи з боку радянської влади.

За день до смерті він написав заповіт до спілки письменників України, прохаючи подбати про його родину та матір.

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Письменник прожив лише 28 років.