#марафон_памяті

 Ти пам'ятай,ніколи не забудь...

19 вересня 77 річниця визволення Опішні від німецько-фашистських загарбників.

Полтавщина 77 років тому - протягом усього 1943 року - була однією із найгарячіших точок не лише за масштабами гарячих боїв на території колишнього СРСР, а на театрах бойових дій всієї Другої Світової війни.

Опішня перебувала в німецькій окупації з 6 жовтня 1941 року по 19 вересня 1943 року,

ставши з  1 вересня 1942 року адміністративним центром Опішнянського гебіту.

На другий день після окупації приміщення середньої школи було перетворено на тюрму з камерами смертників у підвалі. Деякі промислові підприємства селища продовжували працювати. В умовах німецької окупації створювалися або відновлювалися художні майстерні, зокрема, гончарна артіль.

За допомогу військам Червоної Армії у переправі через Ворсклу комендант Опішні вчинив розправу над жителями села Яблучне — після катувань 5 квітня 1943 року було розстріляно 24 особи. У сутичці з ворогами в Глинському загинув секретар Опішнянського райкому партії М. Ю. Куликов.

Німці стратили в Опішні й в районі понад 200 чоловік, вивезли до Німеччини на примусові роботи понад 2600 людей. Відступаючи, знищили близько 500 будинків, МТС, 4 школи, лікарню, клуб, церкву.

Звільняли селище гвардійці 8-ї повітряно-десантної дивізії та 5-ї повітряно-десантної Червонознаменної ордена Суворова Звенигородської дивізії. У боях за визволення селища полягло 18 радянських воїнів. Серед них — гвардійські капітани Васільєв А. С., Демиденко М. Г., Чернявський Д. А. та інші. 

Героїзм, відвага та жертовність були нормою для мільйонів людей.

 За роки Другої світової війни більше 11,5 тисяч радянських воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу.

 Серед них були і наші земляки.

 

Рева Василь Лаврентійович

Рева Василь Лаврентійович народився у 1919 році в с. Попівка Зіньківського району в сім'ї селянина. Закінчив сім класів Опішнянської середньої школи, а потім Писаревщинский зооветеринарний технікум. Працював зоотехніком у Лохвицькому районі. У 1939 році був призваний до армії. В період Великої Вітчизняної війни воював на Західному, Центральному, 2-м і 3-м Українських фронтах. Був двічі поранений.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і відвагу, проявлені в боях проти фашистських окупантів, командиру танка 1-го танкового батальйону третьої Чаплинської Червонопрапорної танкової бригади молодшому лейтенанту В. Л. Реві присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медалями.

Після закінчення війни танкіст повернувся до мирної праці. Багато років В. Л. Рева працював в Буринському районі Сумської області: інструктором райкому партії, заступником голови колгоспу, старшим економістом планового відділу виконкому Буринського райради. Після виходу на пенсію в 1978 році переїхав до Сум. Активно брав участь у військово-патріотичному вихованні молоді. 

19 лютого 1983 році В. Л. Рева помер. Похований у Сумах. 

Рокитянський Олексій Онисимович

Рокитянський Олексій Онисимович народився у 1922 році в с. Попівка Зіньківського району в селянській родині. Початкову школу закінчив у рідному селі, а середню - в с. Опішне. Трудову діяльність розпочав у колгоспі. У серпні 1941 року покликаний в армію. Закінчив артилерійське училище. Брав участь у боях з гітлерівськими загарбниками на Західному і 3-му Білоруському фронтах. Був поранений.

За зразкове виконання завдань командування, мужність і відвагу, проявлені в боях проти фашистських загарбників, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 командиру вогневого взводу 2-го гвардійського Червонопрапорного винищувального протитанкового артилерійського полку гвардії лейтенанту О. О. Рокитянському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Відважний артилерист нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни I ступеня, чотирма орденами Червоної Зірки, медалями.

 Після війни О. О. Рокитянський продовжував служити в Радянській Армії. У 1960 році звільнився в запас. Працював спочатку на заводі, а потім в науково-дослідному інституті в місті Мінську. Був персональним пенсіонером союзного значення. 

Помер О.О.Рокитянський 4 серпня 1998 року.Похований у .Мінську.

 

Романченко Іван Юхимович

Романченко Іван Юхимович народився у 1923 році в с. Карабазівка Зіньківського району в сім'ї селянина-бідняка. У 1939 році закінчив дев'ять класів Опішнянської середньої школи, в травні 1941 року переїхав в Магнітогорськ. Працював слюсарем у будівельному управлінні. У липні 1943 року пішов добровольцем в Радянську Армію. Воював на 1-му Українському фронті у складі 63-ї гвардійської танкової бригади Челябінського 10-го Уральського добровольчого танкового корпусу.

За мужність і відвагу, проявлені при форсуванні Одера, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 командиру гармати 1-го танкового батальйону 63-й Гвардійський Челябінської Червонопрапорної танкової бригади 10-го гвардійського Уральсько-Львівського добровольчого танкового корпусу гвардії старшому сержанту І. Ю. Романченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоної Зірки і медалями.

Кавалер Золотої Зірки штурмував Берлін, визволяв Прагу.

Після війни Іван Юхимович повернувся на Полтавщину. Проживав у Полтаві. Працював диспетчером на одному з заводів. 

Помер І.Ю.Романченко 3 липня 1988 року.Похований в Полтаві. 

 

Ми завжди будемо пам’ятати подвиги наших дідів і прадідів .