Зі святом 1 вересня – Днем знань!

 

 

Ось і промайнуло літо, і знову школярі готові до подорожі в країну знань.

 День знань – особливе свято!

 Щиро  вітаємо Вас із чудовим хвилюючим святом — Днем Знань! 

Це день, із якого починається дорога в майбутнє для кожного з нас. Він завжди особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається незвіданий, цікавий і, водночас, нелегкий шлях до пізнання, до нових звершень, до самостійного життя.

Бажаємо усім школярам та студентам на цьому шляху підкорити нові вершини знань, зустріти добрих і надійних друзів та досягти омріяної мети. Переконані, Ваші здібності та наполегливість стануть запорукою визначних успіхів у дорослому житті.

Найщиріші слова подяки — вчителям, які щедро діляться своїми знаннями, плекають справжніх патріотів нашої держави. Ваша мудрість і великодушність залишається з вихованцями на все життя.

Шановним батькам зичимо терпіння, виваженості та мудрості.
Бажаємо усім міцного здоров’я, невичерпної енергії та оптимізму!

         Нехай  цьогорічний  першовересень буде сонячним, несе  добрий  настрій у кожну школу, кожну родину!
        

        Успіхів Вам, дорогі друзі!

 

Обличчя української історії Іван Франко

 ЦІКАВі ФАКТи ІЗ ЖИТТЯ ІВАНА ФРАНКА

(27 серпня 1856 року-28 травня 1916 року)

Що ми знаємо про письменника, публіциста, перекладача, громадського діяча Івана Франка? Те, що його називають "українським каменярем"; те, що він написав "Захара Беркута" та "Борислав сміється", а його "Вічного революціонера" вже багато років цитують відомі люди у всьому світі. Але цих фактів недостатньо, щоб розкрити постать відомого митця. Отож, сьогодні розповімо вам кілька невідомих фактів із життя Івана Франка.

1. Літературна спадщина

Перш за все, Франко був надзвичайно працьовитим. Адже протягом сорока років його творчого життя він кожних два дні створював якийсь новий літературний шедевр. З-під пера Івана Яковича виходили вірші, повісті, романи, новели, різноманітні монографії. Уявіть собі, що кожного року друкувалося 5-6 його книжок.

2. Колекція книг

Коли письменник навчався в гімназії, одним із його захоплень була книга. Саме тому митець зібрав досить велику бібліотеку, котра містила близько 500 примірників. Причому колекція налічувала книги українською, польською, німецькою та іншими мовами. Деякі твори із власної домашньої бібліотеки Франко переклав українською, писав він також і німецькою та польською мовами.

3. Дитячі захоплення

Не дивлячись на серйозність літератора, усе дитинство маленький Іванко ганяв на велосипеді. Це заняття було йому дуже до вподоби. Малому шукачу пригод завжди подобалося вирушати у далеку мандрівку, особливо його манив ліс, де він збирав різноманітні гриби ат ягоди.
 

wikipedia.org​

4. Улюблені напої

Відомий письменник любив вино, поважав він також і медовуху. Іван Якович вмів смачно приготувати ароматний напій – каву. І це не дивно, адже досить довгий час він жив у місті кави та дощів – Львові. Та про це трішки згодом. 

5. Гастрономічні вподобання

Митець був зовсім невибагливий до їжі, хоч мав можливість посмакувати якимись делікатесом. Проте, на сніданок полюбляв каву із булкою, пообідати міг легким супом із квасом, кропивою або грибами. Не відмовлявся і від квашених овочів. Окрім того, що Франко любив збирати гриби, він ще й полюбляв риболовити. Із грибів у його сім’ї готували найсмачніші страви.

6. Дружина Івана Яковича

Коли Іван Якович одружився, він не міг надивитися на свою красуню-дружину. Ольга Хоружинська була добре освіченою, володіла кількома мовами: французькою, німецькою та англійською. Вона захопила письменника ще й тому, що щиро вболівала за відродження України. Пов’язавши свою долю із відомим діячем, вона вирішила цілком присвятити своє життя допомозі чоловікові з усіма його справами. Їхня сім’я поповнилася чотирма дітьми – Андрієм, Тарасом, Петром, Анною.
 

wikipedia.org

7. Сімейне життя

Життя у шлюбі не було таким феєричним та щасливим, яким собі його уявляв Франко. У сім’ї були матеріальні проблеми, подружжя супроводжували злидні. Також письменник спостерігав не зовсім хороше ставлення своїх колег до його дружини. Він помічав недоброзичливі погляди багатьох людей, котрі ненавиділи Ольгу більше, аніж його самого. Такі життєві негаразди похитнули відносини у сім’ї, та й здоров’я дружини письменника. Вона захворіла на сухоти. Нервове напруження було завершальною крапкою у тому, що його кохана мала психічний розлад. Вона залишила цей світ самотньою, бо її покинули власні діти.

8. Хобі

Не обтяжуватимемо вас сумними сторінками із біографії Івана Франка, краще розповімо про його цікаве хобі. Адже митець був захоплений індійською культурою. Він вивчав філософські твори, навіть намагався читати літературу на санскриті.

9. Франко-поліглот

Іван Якович знав аж 14 мов, причому перекладав твори 48-ми мовами. Цей феномен запам’ятовування іноземних слів, мабуть, пояснюється тим фактом, що письменник був спраглий до мов і багато практикувався.

 

wikipedia.org

10. Книга Буття

Не можна оминути і той факт, що митець переклав біблійну "Книгу Буття". На даний час його переклад став найбільш наближеним до оригіналу, перекладеним українською мовою.

11. Львів

Містом Івана Франка називають Львів, бо саме у Леополісі письменник прожив близько сорока років. Одним із найвідоміших університетів України є саме Львівський Університет, який носять ім’я літератора.

12. Франко та Грушевський

Письменник Іван Франко та політик Михайло Грушевський були сусідами. Адже у кінці XX століття вони жили досить близько один від одного. Причому район, в якому мешкали двоє визначних людей, вважали елітним, його у Львові називали "Софіївка".

13. Літературні псевдоніми

Серед псевдонімів та криптонімів письменника - Мирон, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин і навіть Джеджалик.
 

wikipedia.org

Життя письменника було непростим, проте яскравим і насиченим.

Сподіваємося, такі біографічні факти про життєвий шлях видатного письменника ширше розкрили для вас його творчий портрет. І  ви ще раз перечитаєте його твори, знайшовши для себе щось цікаве та пізнавальне!

Пам'ятаємо загиблих,шануємо живих!

 

Згідно з Указом Президента України за № 621 від 23 серпня 2019 року День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України офіційно відзначається щорічно 29 серпня.

В скорботі рідна Україна за тими, хто віддав своє життя. Сьомий рік окупант не вгамовує свого загарбницького апетиту до української землі; сьомий рік точиться кривава російсько-українська війна; гинуть герої-захисники, сиротіють діти...

Саме 29 серпня українські війська виходили з іловайського оточення по так званому «Зеленому коридору», зазнавши найбільших втрат через віроломні дії регулярної армії Росії.

 

 Фото з соцмереж

За даними Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, загальна кількість контингенту РФ становила 3,5 тис. чоловік особового складу, 60 танків, 320 БМД і БМП, 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК. Путінський «зелений коридор» став для наших військових, передусім для добровольчих батальйонів, «дорогою смерті». В цілому за період боїв за Іловайськ, із 7 серпня по 30 вересня, за офіційними даними, загинули 366 українських військових, близько 450 отримали поранення, 300 потрапили в полон, 158 вважаються зниклими безвісти. Ці жахливі цифри різняться в інформаційних джерелах, що свідчить про досі невизначеність втрат.

Стає моторошно лише від однієї думки: скільки наших воїнів-захисників, мирного населення України загинуло за шість з половиною років. Охоплює жах від невідомості: скільки ще?

 Зі словами глибокої скорботи та душевного болю згадуємо наших земляків, полеглих захисників Вітчизни Вадима Мирінця, Івана Матвієвського, Віталія Кузьменка, Романа Яковця, Миколу Ряскова та закликаємо вічно пам’ятати їх подвиг.

 Яковець Роман Михайлович

 

язі",

Яковець Роман Михайлович народився 31 березня 1991 року у селищі Опішня Зіньківського району Полтавської області.

2 квітня 2014 року був мобілізований на захист УКраїни. Учасник антитерористичної операції. Гранатометник 93-ї окремої механізованої бригади. Солдат.
Загинув 29 серпня 2014 року під м. Іловайськ Донецької області під час виходу з оточення так званим "зеленим коридором". Похований у селищі Опішня.

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Яковець Роман Михайлович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

Мирінець Вадим Михайлович

 

Мирінець Вадим Михайлович народився 20 листопада 1988 року у м. Полтава.
Проживав у с.Дейкалівка Зіньківського району Полтавської області.
Закінчив Полтавський технікум харчових технологій.
Проходив строкову службу у Збройних Силах України.
Працював робітником у приватного підприємця.
4 серпня 2014 року мобілізований до української армії. Служив у 92-ій окремій механізованій бригаді. Рядовий. Номер обслуги.
Загинув 20 вересня 2014 року під час виконання бойового завдання біля міста Щастя Луганської області.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

Матвієвський Іван Володимирович 

 

 

Матвієвський Іван Володимирович народився 25 серпня 1986 року у Луганській області.
Згодом родина переїхала на проживання у м.Зіньків Полтавської області.
Закінчив Зіньківський аграрний ліцей, здобув професію кухаря-кондитера.
До мобілізації працював поваром у санаторії «Сосновий бір».
25 березня мобілізований до Збройних Сил України. Служив рядовим 9-ї артилерійської батареї 27-го реактивного артилерійського полку.
Загинув 3 вересня 2014 поблизу міста Старобільська Луганської області під час обстрілу з території Російської Федерації реактивною системою залпового вогню «Смерч».
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

Рясков Микола Васильович 

 

 

 

Рясков Микола Васильович народився 29 листопада 1985 року у м. Зіньків Полтавської області.
2004 року призваний до Збройних сил України, службу проходив у м. Гайсин Вінницької області, потім переведений до м. Полтава. Солдат.
2005 року демобілізувався і вступив на навчання до Харківського інституту радіоелектроніки. Одночасно працював охоронником у Зіньківському відділенні АТ «Банку «Фінанси та Кредит».
22 серпня 2014 року мобілізований на захист України. Учасник антитерористичної операції на сході України. Боєць 40-го мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади.
Зв'язок із Миколою обірвався у лютому 2015 року під час Дебальцевської операції. Як пізніше з'ясувалось, Микола Рясков загинув та був похований під Дніпропетровськом як невідомий. Після довгих розшуків рідними, проведеної ідентифікації за експертизою ДНК, його тіло було перевезено на рідну землю.
Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Рясков Микола Васильович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

Кузьменко Віталій Михайлович 

 

Кузьменко Віталій Михайлович народився 4 червня 1985 року в місті Зіньків Полтавської області.
Після закінчення школи вступив до місцевого професійно-технічного училища, де здобув професію слюсаря-ремонтника.
Проходив строкову службу у Збройних Силах України.
У 2014 році був прийнятий на службу до другого взводу другої роти батальйону «Полтавщина» УМВС України в Полтавській області. Учасник антитерористичної операції. Рядовий міліції.
Загинув 9 листопада 2014 року поблизу м. Дебальцеве Донецької області під час мінометного обстрілу бойовиками блокпосту українських військ.
Указом Президента України № 108/2015 від 26 лютого 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

ЗА СВОЮ УКРАЇНУ, ЗА КОЖНОГО З НАС ВОНИ ВІДДАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ

 

ІМЕНА НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ БУДУТЬ ЗАВЖДИ У НАШІЙ ПАМ’ЯТІ!

 

 ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

 

 

 

#книгизнашогофонду

 

«Іловайськ» -  десята художня книга Євгена Положія, який пише вірші та прозу. Але перша - про війну. Роман вийшов у видавництві «Фоліо» в двох авторських версіях - українською та російською мовами.

   «Іловайськ» — книга про мужність, неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, батальйонів тероборони, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого ще не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми.

   Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях.

 

В Опішнянській бібліотеці в 2019 році відбулася зустріч з автором книги                 "Іловайськ" Євгеном Положієм.   

 

Це була цікава і емоційна зустріч з письменником, журналістом, громадським діячем, головним редактором кількох українських часописів .

Євген Положій відгукнувся на запрошення селищного голови Миколи Різника і завітав до Опішні.

Цікавою і хвилюючою була його розповідь про створення книги «Іловайськ».

На зустріч з письменником завітали учасники АТО, представники місцевого самоврядування, виконавчої влади, активісти,  молодь.

Після закінчення зустрічі ті, хто бажав, мали нагоду придбати роман Є. Положія «Іловайськ» та отримати автограф письменника.

 

 

ООН – запорука безпеки і миру

 

 

Пропонуємо переглянути інформаційно-історичний огляд

 "ООН – запорука безпеки і миру"

 Цього дня, 75 років тому, Президія Верховної ради Української РСР ратифікувала Статут Організації Об'єднаних Націй, і Україна стала однією з 51 країн-засновниць ООН.

Як відомо, наприкінці Другої світової війни, 25 квітня 1945 року, у Сан-Франциско почала свою роботу установча конференція для створення міжнародної організації безпеки. Представник від СРСР, надавши відповідні документи, обґрунтував міжнародно-правові повноваження радянських республік брати участь у міжнародних конференціях, укладати угоди та мати дипломатичні відносини, і ця пропозиція була підтримана Виконавчим комітетом конференції та головами делегацій. Отже, 30 квітня Україну було офіційно запрошено на конференцію у Сан-Франциско, куди вона прибула 6 травня.

Питання про створення міжнародної організації, яка б замінила неефективну у розв'язуванні міждержавних конфліктів Лігу нації, постало ще з початком Другої світової війни. Тоді у грудні 1939 року під егідою державного департаменту США та за ініціативою президента Франкліна Рузвельта був створений комітет для розробки проекту нової міжнародної організації. Результати роботи цього комітету лягли в основу Атлантичної хартії, підписаної у серпні 1941 року Франкліном Рузвельтом і британським прем’єр-міністром Вінстоном Черчіллем, яка і закладала основні принципи міжнародного співробітництва і дотримання безпеки.

Назва «об’єднані нації» вперше з’явилася 1 січня 1942 року у Декларації Об'єднаних Націй, яка розширювала положення Атлантичної хартії і формулювала принципи спільних зусиль для боротьби проти Німеччини, Японії, Італії та їх сателітів. На Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США й Британії, у жовтні 1943 року, була підписана Декларація з питання загальної безпеки, яка передбачала, зокрема, створення міжнародної організації, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав. Згодом про відповідні наміри говорили і на Тегеранській та Ялтинській конференціях. У 1944 році Сталін, маючи на меті збільшення голосів і впливу в майбутній організації, виступив з пропозицією включення до числа членів-засновників Української та Білоруської республік. Для цього, навіть, були внесені зміни до конституцій СРСР і УРСР, які надавали Україні формальне право мати власні збройні сили. Вже 6 березня 1944 року Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про утворення військових формувань союзних республік та перетворення у зв'язку з цим народного комісаріату оборони із загально­союзного в союзно-республіканський наркомат».

26 червня 1945 року, схваливши всі документи, назву «Організація Об'єднаних Націй» та її статут, конференція в Сан-Франциско завершилась. Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 року після його ратифікації п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав-засновниць, а перше засідання Генеральної Асамблеї ООН почалось у Лондоні 10 січня 1946 року.

 

 

Видатні люди України

  

                                                                    Усюди є небо і зорі скрізь сяють

                                                                     І квіти усюди ростуть…

                                                                    Та тільки одну Батьківщину ми маєм-

                                                                    її Україною звуть.

 

 

День Незалежності України – державне свято України, яке відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною радою УРСР «Акта проголошення незалежності України».

До 29-ої річниці Дня Незалежності України пропонуємо переглянути відеоролик

 "Видатні люди України"

 

Свято День Незалежності України має фіксовану дату. Так, щороку його відзначають в одну і ту саму дату – 24 серпня. Саме цього дня Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України.

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/parad-24-serpnya-2020-ukrajina-chi-bude-parad-na-den-nezalezhnosti-11111333.html

 

Майорить Державний стяг-символ звершень і звитяг!

 

 

 

Бути українцем – значить пишатися своєю країною. Українці пишаються тим, що будують незалежну державу і духовно «повертаються» у родину народів Європи, виконуючи заповітну мрію багатьох поколінь українських патріотів. Тільки почуття любові й глибокої гордості за Україну разом із твердою вірою в її світле та величне майбутнє, у святість цієї прекрасної землі дає кожному українцеві, незалежно від того, молодий він чи сивий, чи живе він в Україні, чи в інших краях, право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна!

Одним із найважливіших елементів процесу становлення української державності стало визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.

Український прапор – це символ пшениці в степах під блакитною аркою неба, який уособлює споконвічне прагнення народу до миру, праці, краси та багатства рідної землі.

 Упродовж історичного розвитку жовто-блакитний прапор був символом боротьби за національні й соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

 Державний Прапор України затверджено Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 року, а у серпні 2004 року Президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України», який щорічно відзначається 23 серпня.

 

 

Запрошуємо до Опішнянської бібліотеки переглянути колаж дитячих малюнків

"Майорить Державний стяг-символ звершень і звитяг!",

присвячений Дню Державного Прапору України.

(світлина минулих років)

 

 

#книгизнашогофонду

 

 

Книга «Софіїні небеса, або Чарівний Дар гномів» письменниці, художниці, журналістки Оксани Гордійко.

 Її повість-казка відзначена спеціальною премією міжнародного літературного фестивалю Open Eurasian Literature Festival & Book Forum.

 Здобула вона перемогу й у конкурсі «Коронація слова».

Книгу «Софіїні небеса, або Чарівний Дар гномів» Оксана Гордійко писала впродовж двох років. Жінка самотужки малювала й ілюстрації до твору. 

 Історія відбувається через світосприйняття 11-річної дівчинки. Її родина після подій на Майдані переїздить до польського Вроцлава. 

Оксана Гордійко,письменниця :

 - Коли писала, пригадувала власне дитинство і тодішні відчуття, хотілося, аби книга була близькою і зрозумілою моїм юним читачам. Сподіваюся, мені це вдалося. 

«Софіїні небеса, або Чарівний Дар гномів» викликає зацікавленість у читачів.

 Книга знаходить відгуки у людей різного віку: подобається як малечі, так і дорослим. 

                    Оксана Гордійко, письменниця:

- Найголовніше для автора – це коли книга полюбиться читачеві. Власне, ми і пишемо для звичайно читача, для діток. Мене запитують: для якого віку ця повість-казка? То я можу сказати, що 9+ і до безкінечності. Бо її купують і жінки у 45 років, бо говорять: всі ми у душі залишаємося маленькими дівчатками, які вірять у дива.

#книгизнашогофонду

 

Перед тобою, любий читачу, справжній детектив, у якому беруть участь твої ровесники — тямущий Данько і спортивний Богдан, дівчинка Галка з навіженим страусом на прізвисько Футбол, кілька дорослих вуркаганів, а також непривітна ватага на чолі з Льонькою Гайдамакою... Йдеться, звичайно ж, про козацький скарб — бочку золотих монет і золоту козацьку булаву!

Понад три століття ведуться пошуки цього безцінного скарбу, і лише в наші дні двоє школярів під час літніх канікул випадково наближаються до розгадки таємниці… Пан чи пропав, втікати чи залишатися, жити чи вмерти — ось такі непрості дорослі запитання постають перед відважними школярами…

Книга читається на одному диханні і не відпускає до останньої сторінки.

Вона підійде читачам будь-якого віку.

Прочитавши її,ми Вам гарантуємо чудовий настрій та море позитиву! 

Приємного читання.

Джон Голсуорсі:відлуння могутнього таланту

Ґрунтовне знання літератури рідною мовою складає найприємнішу і найкориснішу частину освіти. Не тому, що наша література перевершує інші літератури, а тому, що під час читання рідною мовою розум та уява працюють вільніше... той, хто розмовляє рідною мовою так, що вона звучить музикально, добре пише і знає створені нею шедеври, — той є освіченою людиною.

Джон Ґолсуорсі

 

 А все ж книги - радість

і відпочинок; і вони потрібні.

Джон Голсуорсi

Джон Голсуорсі 

(Galsworthy, 14.08.1867 –31.01. 1933)

Народився в графстві Суррей, в сім’ї адвоката, закінчив Оксфордський університет, деякий час займався юридичною практикою.

1891-1893 рр. здійснив кругосвітню подорож,цілком присвятив себе літературній діяльності. Його життя небагате на події. Залишив велику творчу спадщину як романіст, новеліст, драматург, літературний критик. Виступив прихильником класичного реалістичного мистецтва, продовжував кращі традиції англійського роману XVIII-XIX ст. Митець ясно і чіткого окреслив соціально та психологічно яскраві характери, поєднував зображення деталей, побутових подробиць з ліризмом.

Головна тема творчості письменника,що стала його художнім відкриттям, – тема форсайтизму, пов'язана з глибокою характеристикою важливих національних соціально-психологічних особливостей англійського капіталізму. Кращий твір Голсуорсі – це його епопея «Сага про Форсайтів» (1906-1928) рр.

Автор простежує долю однієї багатої сім’ї – Форсайтів, батьків, дітей, внуків, розглянуту на широкому історичному фоні життя Англії з 1885 по 1926 р. Рух часу, зміна епох підкреслюються описом таких подій, як англо-бурська війна, смерть королеви Вікторії (1901), Перша світова війна, загальний страйк (1926).

У 1932 р. Голсуорсі став лауреатом Нобелівської премії по літературі.

„Сага про Форсайтів” (книга 1). „Власник”

Події роману відбуваються в Лондоні. Вся велика родина Форсайтів зібралася в домі старого Джоліона з нагоди заручин його внучки Джун з архітектором Філіпом Босіні. Брати Джемс, Ніколас, Роджер, Суізін, Тімоті та сестри Джоліона – Енн, Естер, Джулія, Сьюзен Хеймен – єдина заміжня сестра Форсайтів, з недовірою ставляться до Босіні, навіть прозвали його „Пірат”. Головне для Форсайтів є почуття власності, вони намагаються перевищити доходи і багаства одне одного. Після важкої, тривалої хвороби помирає Енн Форсайт, з її смертю починається поступовий занепад могутності та величі Форсайтів. Старий Джоліон почувається дуже самотнім у своєму великому будинку, тому що Джун проводить більше часу з Босіні, старий Джоліон вирішує помиритися з батьком Джун –Джоліоном молодшим, вони 14 років не розмовляли, бо син одружився з іншою жінкою після смерті першої дружини – матері Джун, мав борги і жив без заощаджень. У другому шлюбі Джоліон молодший мав двох дітей – Джолі і Холлі, яких старий Джоліон дуже любив. Він переписує заповіт і призначає синові двадцять тисяч фунтів.

Син Джемса – Сомс Форсайт та його дружина Ірен вирішили жити за містом і Сомс попросив Босіні збудувати для нього будинок в Робін-хілл. Подружнє життя Сомса та Ірен не складалося, тому що вона вважала свій шлюб великою помилкою і, в глибині душі, ненавиділа чоловіка. Під час чергових оглядин будинку Ірен почала фліртувати з Босіні, а потім, всі члени родини бачили їхні побачення. Родина Форсайтів боїться скандалу і вважає поведінку Ірен аморальною, оскільки дружина повинна бути віддана чоловікові. Сомс ревнує дружину і домагається її силою. Наступного дня після ганебної поведінки Сомс відчуває докори сумління, а Ірен залишає його.. Будівництво будинку завершене. За підрахунками Сомса це кошкує вісім тисяч фунтів та внурішнє оздоблення – дванадцять тисяч п”ятдесят фунтів. Філіп Босіні перевищив витрати на 350 фунтів. Сомс, щоб нашкодити Босіні, починає судовий процес і вираховує з Босіні суму перевитрат, через це архітектор розоряється, здає свої речі в ломбард і гине під колесами екіпажу. Джун дуже засмучена невірністю нареченого, щоб розвіятись старий Джоліон везе внучку на курорт Бротстерз. Через два тижні вони повертаються в Лондон і Джун має намір порвати з Босіні, вона йде до нього на квартиру, застає там Ірен і дізнається про загибель нареченого. Після смерті коханого Ірен повертається до чоловіка,а старий Джоліон, на прохання Джун, хоче купити будинок в Робін-хілл, в якому тепер ніхто не живе. У Сомса була ще сестра Уініфрід. Вона вийшла заміж за Монтегю Дарті і в них було четверо дітей – Бенедикт, Мод, Велл, Імоджин

„Останнє літо Форсайта”

Старий Джоліон купив будинок в Робін–хілл і живе там з Джоліоном молодшим, його дружиною та внуками – Джун, Джоллі та Холлі. Суізін вже помер у віці 75 років. Джоліон молодший з дружиною та Джоллі поїхав відпочивати до Іспанії, а Холлі залишилась вдома разом з дідом та гувернанткою-француженкою. Старий Джоліон тепер рідко їздив в Лондон. Прогулюючись по мєтку він побачив Ірен, що сиділа в саду, згадуючи ті щасливі часи, коли вона ходила тут з коханим Філіпом Босіні. Старий Джоліон запросив її на обід, пригостив своїм найкращим вином, бо йому було приємно проводити час у товаристві молодої жінки. Ірен розповіла, що залишила Сомса і живе сама в Челсі, одному з районів Лондона, дає уроки музики дітям з єврейських сімей, підгодовує і жаліє повій в одній лікарні. Ірен робить це, щоб віддячити їм, бо одна з таких жінок піклувалась про неї, коли вона переживала смерть коханого і ледь не покінчила життя самогубством.

З появою Ірен, в житті старого Джоліона з’явився інтерес, він милувався її красою, йому хотілося, щоб вона приїжджала в гості., тому старий Джоліон дав їй гроші для благодійності. Ірен була дуже вдячна дядькові Джоліону. Через декілька днів старий Джоліон приїхав в Челсі і вони з Ірен каталися в Кенсінгстонському саду. Ірен почала давати уроки музики для Холлі. Дядя Джоліон доповнив заповіт і залишив Ірен 15 тисяч фунтів спадщини. Два місяці проминули дуже швидко і наближався приїзд сина з сім’єю, старий Джоліон не знав, як Джун сприйме його дивну дружбу з Ірен, але сподівався, що внучка зрозуміє його. Одного разу, під час прогулянки з Ірен старий Джоліон відчув запаморочення і мусив повернутися додому. Наступного дня Ірен не приїхала давати урок музики, а лише написала дяді Джоліону, що не може надалі вчити Холлі, бо Джун не пробачить їй давньої образи. Старий Джоліон написав Ірен листа з проханням про зустріч. Ірен погодилася. Дядя Джоліон дуже чекав її і всупереч порадам лікарів – якнайбільше відпочивати, пішов зустрічати Ірен. Однак їм більше не судилось побачити одне одного. Старий Джоліон помер від перевтоми просто на лавці у саду.

«В петлі»

Минуло дванадцять років. В день похорону Роджера Форсайта, який помер у віці 80 років, всі Форсайти зібрались у будинку Тімоті.(старше покоління – Естер, Джулія, Тімоті,) та молодше – Сомс, Речел, Сісілі – діти Джемса; Юстас і Томас – діти Роджера; Ернест, Арчібальд, Флоренс – діти Ніколаса. Батько Сомса Джемс вже не може відвідувати родину через хворобу і старість. Там Сомс дізнається, що Монтегю Дарті покинув Уініфрід і, вкравши її прекраси, втік з коханкою. Вона боялася втратити свій імідж, тому наполягала на поверненні чоловіка, хоч і не любила його. Коли він повернувся до неї, Уініфрід простила його, бо не хотіла нового скандалу. Вона почувається самотньою, і її старший син Велл приїжджає з Оксфорда.

Через деякий час Сомс прагне розлучитися з Ірен. Він дуже хоче сина –cпадкоємця, бо йому нікому буде залишити свій великий спадок. Невдовзі він зустрічає гарненьку француженку Анет Ламот і хоче одружитися з нею. Однак це неможливо, бо він все ще одружений з Ірен. За заповітом старого Джоліона Джоліон молодший став опікуном Ірен і жив зі своїми дітьми Джун і Холлі в Робін –хілл, його дружина вже померла, а син Джолі вчиться в Оксфорді. Сомс з племіником Веллом іде до Джоліона і просить його переконати Ірен дати йому розлучення. Ірен погоджується, але Сомс намагається повернути Ірен, бо все ще кохає її: шкода втратити дружину і жаль розлучитися з коханкою. Однак Ірен з презирством відкидає його пропозицію і їде в Париж. Джоліон їде за нею, щоб захистити її від Сомса, між ними виникають романтичні стосунки. А Сомс, щоб мати підстави на розлучення, починає стежити за Ірен з допомогою детектива. В кінцевому результаті Сомс розлучається з Ірен, одружується з Анет і в них народжується дівчинка – Флер.

Донька Джоліона молодшого Холлі закохується у сина Уініфрід Велла. Джолі, брат Холлі, проти їх роману. Але тут починається англо-бурська війна, помирає королева Вікторія. Джолі і Велл ідуть в армію. Невдовзі Джолі помирає від дизентерії. Джун їде в Африку як сестра- милосердя. Холлі і Велл одружуються, залишаються там по закінченню війни, купляють ділянку землі, Велл розводить коні і має з того прибуток. Джоліон молодший одружується з Ірен і живе у Робін-хіллі. Джемс Форсайт помирає.

„Пробудження”

Джун повернулася в Робін–хілл після закінчення англо-бурської війни. Невдовзі у Ірен і Джоліона молодшого народився син –Джон. Вони дуже люблять одне одного та свого хлопчика Малого Джона ніколи не карають.Коли йому виповнюється сім років, батьки наймають для нього гувернантку, яка дає йому уроки арифметики та географії. Мама вчить сина грати на роялі. Джон не дуже любить вчитися, але читає книжки про пригоди Тома Соєра і Гекельберіфіна та лицарів круглого столу.

Одного разу Ірен та Джоліон молодший поїхали у відпустку до Ірландії на п’ять тижнів, а Джон залишився вдома під опікою Джун і няні. Якось Джон провинився і няня покарала його, примусивши деякий час лежати на спині, після цього він дуже образився на неї. Так, він вперше проявив характер Форсайта. Холлі та Велл ненадовго приїжджали в Робін-хілл. Малий Джон нудьгував без батьків, тому дуже зрадів, коли вони повернулися додому.

„Здається в найм”

Джун, донька Джоліона-молодшого, відкриває в Лондоні картинну галарею, в якій виставляє картини художників- початківців.

Естер та Джулія вже померли і зі старшого покоління Форсайтів живе лише Тімоті, якого доглядають кухарка Джейн та покоївка Смізер, йому вже 91 рік і він цікавиться лише їжею та своїм заповітом.

Сомс з дружиною Анет та двадцятирічною донькою Флер живе у своєму будинку в Мейплдерхейм.і

Джоліону–молодшому вже сімдесят років і він живе в Робін –хіллі з Ірен та сином Джоном, якому виповнилося двадцять років. На одній з виставок в галареї Джун, Флер познайомилася з Джоном. Коли вона спробувала дізнатися, хто він такий, то батько їй пояснив, що він далекий родич і наші сім’ї давно ворогують.

Велл та Холлі продають свою ферму в Африці, живуть у маєтку Сасексі розводять скакових коней. Запрошують до себе Флер та Джона, які полюбили одне одного, але не знають історії Сомса та Ірен і ворожнечі між сім’ями. Щоб розлучити їх, батько відсилає Джона в Італію, проте вони продовжують любитися таємно. Флер пропонує Джону таємно одружитися, хоча Джон вважає, що це нечесно по відношенню до батьків.

Джоліон молодший помирає. Джон не одружується з Флер, не хоче зрадити сімейні традиції, хоч йому та Ірен вже відомі причини ворожнечі їх сімей. Флер одружується з Майклом Монтом, другом батька і їде в Іспанію. Проте незважаючи ні на що, продовжує кохати Джона. Імоджин, донь Уініфрід, стала дружиною Джека Кардігана.

Будинок старого Тімоті продають на аукціоні. Анет їде до матері у Францію, а будинок у Робін-хіллі, в якому знов ніхто не живе, здається в найм.

Автор змальовує поступовий занепад родини Форсайтів та ідеалів приватних власників.

Форсайти в епопеї – це більше, ніж сім’я, це цілий клан комерсантів, купців, юристів, торговців нерухомістю, людей заможних, “згуртованих”, “нудних і розсудливих”, які втілюють, здавалося б, непорушну основу суспільного ладу, яка починає руйнуватися Форсайти надзвичайно типові, це – соціальне явище.

Письменник гостро критикує їх за те, що, будучи рабами власності і прагматиками, вони виявляються глухі до краси, чужі справжньому мистецтву, і не здатні зрозуміти світ людських почуттів. 

 Джон Голсуорсі помер 31 січня 1933 року в Лондоні. Йому було відмовлено у праві поховання в Кутку поетів Вестмінстерського абатства. Його прах був — згідно з його заповітом — розвіяний «під чотирма вітрами», над пагорбами південного Сассексу, які він так любив за життя. 

 Після смерті популярність і слава автора історії сiм’ї Форсайт пішли на спад, і зараз він вже не сприймається читачами з таким захопленням, як за життя. В історії англійської літератури він залишиться, мабуть, останнім великим романістом вікторіанської Англії, яку він з такою майстерністю описував в своїх кращих творах

 «Голсуорсі - філософ і поет, поет-містик, і крім того надзвичайно переконливий і систематичний з реалістів. Я пишу ці слова не для того, щоб визначити його в якусь категорію. Я не думаю про його манеру експресії, але про його мистецтво, різноманітне в залежності від його точки зору, яка, як у всіх великих артистів, виражена бажанням зловити і відобразити факт. Не факт видимий простим поглядом, а духовну сутність, таїнство, що не дає спокою артисту, сила ідеї, інтуїтивне розуміння того, що знаходиться під видимою оболонкою істоти або речі, розуміння, яке вони намагаються донести до нас, по своєму інтерпретуючи те, що бачать ... » - написав Андре Шевріллон.

 

 

 

 

 

 

#книгизнашогофонду

 

 

Олекса Доніч. Еліксир багряного кольору. Київ : Темпора, 2018

Гостросюжетний ретро-детектив.
Перший полтавський з часів" Енеїди" Івана Котляревського .

У підвалі старого будинку знайдено рукопис із описами заплутаних злочинів і моторошних історій. Безслідно зникають декілька дівчат. У річці знайдено тіло дівчини, позбавлене крові. Таємнича смерть професора медицини. Задушення секретаря консисторії. Спроби знищення Пересопницького Євангелія — символу українського народу. Каторга, страшна помста і злочин заради кохання. Загадка покарання і спасіння невинних. Надзвичайні друзі, детективи-аматори, знаходять справжніх злодіїв, але влада намагається це приховати. І все це на вуличках старої Полтави, до якої ведуть заплутані шляхи з Карпатських гір, Сибірських лісів і кількасотлітніх підземель. 

Книжка Олекси Доніча, написана за мотивами загадкового рукопису, проведе цими шляхами, занурюючи в атмосферу такого оманливо спокійного містечка, як Полтава на межі позаминулого й минулого століть.

Запрошуємо читачів поринути в світ пригод та моторошних історій!

Медовий спас дарунки всім припас!

 

14 серпня – Медовий або Перший Спас – Маковія

Першим з трьох літніх свят на честь Спасителя є Медовий спас – 14 серпня

За традицією на службу в храм необхідно взяти баночку меду нового врожаю, мак і воду. Освячений мед заведено залишати у церкві як милостиню.

Є навіть приказка: “На Перший спас і жебрак медку спробує”.

14 серпня в Медовий спас також освячують букети-обереги. Такий букет називають маковійчик.

Він складається з польових трав і квітів – калини, соняшника, материнки, волошки, чорнобривців, м’яти, буркуна, колосків вівса, полину і обов’язково макових голівок.

Вірили, якщо квіти з такого букета вплести у волосся, вони будуть залишатися густими і пишними.

Кожен елемент святкового маковійчика мав символічне значення. Полин слугував талісманом від всілякої напасті та сповнював здоров’ям, волошка – дарувала мир усій родині, сонях – втілював небесне світило, а головки маку у букеті – нагадували про Великих мучеників.

 (світлина 2019 року)

Спаса. Що це за свято?

Свято Маковея — це поєднання двох світів, тобто, народних українських традицій та християнських легенд. Не дивно, що українці відзначають три Спаса саме в серпні — це місяць нового врожаю та щедрості природи. У серпні збирають свіжий мед, саме до Першого Спаса, достигає багато овочів та фруктів, збирають врожай горіхів. І, звісно, збирають мак, звідки й народна назва, Маковея.

Хоча. Християнське трактування назви — що в цей день вшановують пам’ять семи мучеників Маккавеїв. Також, християни відзначають Походження чесних древ Животворчого Хреста.

Що означає ця назва? За легендою, коли весь Константинополь страждав від епідемії, яка передавалася через воду — частка дерев’яного хреста врятувала людей від нещастя. Саме шматочок того хреста, на якому був розіп’ятий Ісус, став предметом освячення всіх водойм у Константинополі. Від цієї християнської легенди й виникла традиція святити воду на Спаса.

Що саме святять на Спаса?

До церкви приносять святити, звісно, мак та мед нового врожаю. І, обов’язково, воду. Мед не слід забирати додому. Після освячення, його треба віддати нужденним, або залишити, як милостиню, у церкві.

Також, святили різні квіти (особливо волошки й чорнобривці) й оберіг із трав, що називався Маковійчиком. Оберіг роблять із голівок маку, чорнобривців та жоржини, гвоздик та волошок, полину та інших цілющих трав. Маковійчики також несуть святити до церкви.

Традиції на Медовий спас 14 серпня

В Україні до цього свята пекли пироги і коржі з маком. Традиційні букети на Поділлі називалися маковійками. Їх носили до церкви дівчата, перед цим ситно поснідавши – щоб наступний рік був врожайним.

Освячену макову головку також клали під подушку дітям, які погано засинають або неспокійно сплять.

Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як цілюще зілля, яке давали хворій худобі. А освячений у церкві мак використовували для охорони житла, худоби, двору від нечистої сили.

У деяких селах Київщини на Маковія встановлювали високі хрести, прикрашаючи їх квітами й головками маку, а зверху прикріплювали гарбузову маску із запаленою свічкою всередині, що нагадувало людський череп. Протягом всієї ночі молодь співала і танцювала, оберігаючи свій маковіївський хрест.

Висушений маковійчик краще всього поставити на підвіконня. У старовину також вірили, що на Маковія жінкам прощаються всі незамолені гріхи, якщо вони самі себе пробачать і помоляться про прощення.

Народні прикмети та повір’я на 14 серпня

• На Маковея літо закінчується, осінь починається.
• У Спаса всього в запасі: і дощ, і вітер, і відро, і різна погода.
• На Перший спас і жебрак медку спробує.
• Дощ на Маковея – мало пожеж буває.
• На Маковея збирають мак.
• На Перший спас святи колодязі.
• На Маковей вдовам допомагай – слабкому допомога, а тобі щастя.
• Дощ на Маковея – мало пожеж буває.
• Медовий спас нові колодязі освячує.
• У Перший спас будь-який жіночий гріх проститься.
• Після Першого спасу в воду не заходять.
• Після Першого спасу коней у річці не купають.
• Тим, хто побоюється відьом: у цей день потрібно зібрати насіння дикого маку та обсипати ним будинок – жодна відьма в будинок не проникне.

 

День пам'яті трагедії Нагасакі в Японії

 

У Японії згадують жертв ядерного бомбардування Нагасакі

Японське місто Нагасакі 9 серпня жалобною церемонією відзначило 75-і роковини ядерного удару США.

Об 11:02, у момент, коли на місто скинули атомну бомбу, ті, хто вижив, й інші учасники церемонії, хвилиною мовчання вшанували пам’ять понад 74 тисяч загиблих.

Мер Нагасакі Томіхіса Тауе зачитав мирну декларацію, в якій висловив занепокоєння, що в останні роки ядерні країни відійшли від зусиль по роззброєнню. Зокрема, Тауе виділив США і Росію, що вийшли з договору про ядерні ракетні озброєння, який забороняв цілий клас таких ракет наземного базування.

«Як результат, загроза використання ядерної зброї стає все більш реальною», – сказав Тауе.

Він також закликав уряд Японії і законодавців якнайшвидше підписати Договір про заборону ядерної зброї 2017 року.

9 серпня 1945 року Сполучені Штати Америки скинули ядерну бомбу на Нагасакі, внаслідок чого загинули 74 тисячі людей. За три дні до цього ядерну бомбу скинули на Хіросіму, унаслідок чого загинули близько 140 тисяч людей.

Після цього Японія капітулювала, що стало завершенням Другої світової війни.

 

День пам'яті великомученика і цілителя Пантелеймона

 

    

У православній церкві 9 серпня вшановують пам’ять Пантелеймона – цілителя, який числиться в лику великомученика. Він відомий як покровитель воїнів і цілитель. 

Історія свята

 Відомо, що народився святий Пантелеймон приблизно в III столітті на території Никодимії, а батьком його був багатий язичник.

Батько відправив Пантелеймона вчитися лікарській справі до лікаря Євфросина. Зовсім скоро Пантелеймон стає відомим лікарем і знайомиться з Єрмолаєм – одним з місцевих проповідників, якого вшановують 8 серпня. Саме Єрмолай звертає Пантелеймона в християнську віру. Сам Пантелеймон увірував у Христа в той момент, коли звернувся до нього з молитвою, просячи зцілити дитину, яку вкусила змія, і ніяке лікування не діяло.

Після цього Пантелеймон вирішує присвятити своє життя служінню Богу та іншим людям. Так, наприклад, він безвідплатно лікував всіх хворих. Активно допомагав християнам, які перебували у в’язницях. Одного разу Пантелеймон був заарештований і відправлений на суд до імператора Максиміліана, який став закликати Пантелеймона відректися від віри в Христа. Однак сам Пантелеймон запропонував імператору знайти хвору людину і запросити найкращого лікаря. Коли це було зроблено, то стали намагатися вилікувати хворого, і у звичайного лікаря це зробити не вийшло. Пантелеймон же зцілив нещасного, і багато свідків цього дива звернулися в віру. Сам же Максиміліан дуже розгнівався і звелів стратити Пантелеймона. Його прив’язали до оливи і відрубали голову. Переказ свідчить, що після цього на дереві відразу стали з’являтися плоди.

9 серпня: традиції і звичаї дня

На Русі Пантелеймон відомий як покровитель цілителів і воїнів. Святого в народі називають Палієм. У цей день боялися грози. Наші предки вірили, що у того, хто 9 серпня буде в полі працювати, гроза хліб спалить. Тому великим гріхом вважалося працювати, а особливо возити сіно і хліб.

Знахарі в цей день ходили до заповідних лощин, болотах і галявин за травами. Збирали коріння і листя, молилися святому Пантелеймону за здоров’я тіла і душі.

Зазвичай до цього дня завивається капуста. Селяни на Пантелеймона готували пиріжки з капустою з минулого врожаю. Такою здобою пригощали дітей, жебраків і мандрівників. Капусту тушили и, додавали в борщ, засолювали.

Ще 9 серпня йшли до церкви, щоб освятити зібрані в полі колосся, які потім зберігали вдома.

Давні повір’я на 9 серпня

Люди вірили, що на Пантелеймона блискавка влучає в те місце або навіть в тварину чи людину, коли господар цієї землі чи тварини не дотримується святих приписів – працює на великі релігійні свята, порушує піст й навіть гірше – займається чаклунством.

Людям, які народилися 9 серпня, даровано знання над секретами трав. Вони будуть мати здібності до цілительства і медицини. В якості талісмана їм підходить андалузит і олександрит.

Народні прикмети на 9 серпня

• Якщо завиваються качани капусти – осінь буде холодною.
• Трави мають цілющі властивості.
• Якщо мурахи вхід у мурашник закладають – скоро піде дощ.
• Коники стрибають і стрекочуть – до сухої та ясної погоди.
• Якщо хворий у церкві відстоїть молебень, а помолиться на ікону Пантелеймона – скоро одужає.

🎀 Всесвітній день книголюбів 🎀

 

Це неофіційне "професійне" свято для тих, в чиєму повсякденному житті книга займає важливе місце.

 День книголюбів, або Book Lovers Day, у всьому світі прийнято відзначати 9 серпня.

 Це тематичне свято родом із США, і долучитися до святкування може кожен.

 За традицією, в День книголюбів варто відкласти подалі всі ґаджети та цілком і повністю насолодитися класичною паперовою книгою, що є символом любові до читання.

 

Любов до читання у різних народів культивується по-різному, але традиція зберігається. Тому є кілька книжкових свят міжнародного статусу.

 Нині цей день відзначають поети, письменники, літератори, книгарні, друкарні, видавці бібліотеки і звичайно ж читачі. Адже саме для останніх створюється книга.

 

 Хтось в цей день дарує нову книгу близьким або собі коханому, хтось просто виділяє час на читання в спокійному місці, а хтось пише сам.

 

Відволічіться від звичних справ, забудьте на деякий час про турботи та візьміть книгу, яку давно планували прочитати.

   Класика або твори сучасних авторів, проза або поезія - оберіть книгу, яка найбільше до душі.

 І нехай свято вдасться!

Експозицію живопису "З майстерні художника.Опішня.Літо" Галини Редчук оновлено

 Оновлена виставка представлена 20-ма роботами мисткині.

 Загалом експозиція не потребує особливих коментарів.

 Представлено різноманіття мистецьких підходів,технік.

 

 Буяння квітів,шаленство спекотних днів побачимо у натюрмортах,щоб потім вийти до природи живої й вдихнути на повні груди!

 Квіти вражають уяву: від простих ромашок та бузку до розкішних троянд та витончених лілій.

 На картинах,поряд з квітами,апетитні овочі і фрукти,глечики різної стрункості,тварини,цікаві предмети.

 Можливо,роботам тіснувато в приміщенні,яке не дуже пристосоване для виставок,але кожен твір промовляє настільки виразно,що все інше відходить на другий план.

 З творів художниці лине,еманує її душа,вкладена в твір.

 Натюрморти,пейзажі,краєвиди.Все це-просто високий рівень задуму і втілення!

 Кожен глядач отримає задоволення від вибухового живопису.