портрет Василя Жуковського роботи Карла Брюллова
Викуп Шевченка дорівнював 45 кілограмам чистого срібла
«Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком»
25 квітня (7 травня) виповнюється
182 роки, як 24–літнього Тараса Шевченка викупили з кріпацтва. У цьому
велика заслуга приятелів, які помітили його хист до малярства. Якби ж
майбутній національний герой не мав такого таланту, чи кого б торкнуло
тоді його кріпацьке життя?
Відомо, що Тарас Шевченко є автором понад тисячі картин, 278 з яких на сьогодні втрачені. А одним із перших, хто помітив художній талант генія, був митець Іван Сошенко, щирий українець із Богуслава. Він навчався в Академії мистецтв у Петербурзі і по–дружньому допомагав Тарасові торувати дорогу до волі, познайомив із Євгеном Гребінкою, який став першим літературним учителем ще до визволення з кріпацтва, а затим — і першим цензором «Кобзаря». Друзі підтримували Шевченка і морально, й матеріально. Завдяки цим землякам, а ще — художникам Аполлону Мокрицькому та Олексію Венеціанову — він увійшов до кола таких видатних митців, як Карл Брюллов, впливовий при дворі поет Василь Жуковський, композитор Михайло Вієльгорський. І про Шевченка заговорили в Петербурзі як про винятково обдаровану людину. Він мав право відвідувати зали Академії мистецтв і був учнем Брюллова. Великий Карл першим пішов до Енгельгардта домовитись, аби відпустив Тараса на волю в ім’я високих і гуманних ідей. Але пан, жадібний до грошей, не погодився на вмовляння і загнув за викуп аж 2500 карбованців, що рівноцінно 45 кілограмам чистого срібла. Тоді Брюллов порадився з друзями і вирішив намалювати портрет Жуковського, вихователя царських дітей, щоб розіграти картину в лотерею і на цьому заробити грошей на викуп. У палаці загорілися бажанням мати портрет у себе. Було виготовлено 25 квитків по 100 карбованців, а Жуковського просто зобов’язали розіграти лотерею в палаці. І 24 квітня 1838 року цариця заплатила за лотерейні квитки 400 карбованців, велика княжна Марія Олександрівна — 300, стільки ж — спадкоємець Олександр. Виграш дістався цариці, а загалом одержали 1000, але цих грошей було замало для викупу Шевченка — не вистачало ще 1500. Тому Брюллов, Жуковський, Венеціанов та Юлія Адлерберг–Баранова започаткували збір коштів у складчину, до якої долучилися Євген Гребінка, Василь Григорович, Аполлон Мокрицький, Іван Сошенко.
Відомо, що Тарас Шевченко є автором понад тисячі картин, 278 з яких на сьогодні втрачені. А одним із перших, хто помітив художній талант генія, був митець Іван Сошенко, щирий українець із Богуслава. Він навчався в Академії мистецтв у Петербурзі і по–дружньому допомагав Тарасові торувати дорогу до волі, познайомив із Євгеном Гребінкою, який став першим літературним учителем ще до визволення з кріпацтва, а затим — і першим цензором «Кобзаря». Друзі підтримували Шевченка і морально, й матеріально. Завдяки цим землякам, а ще — художникам Аполлону Мокрицькому та Олексію Венеціанову — він увійшов до кола таких видатних митців, як Карл Брюллов, впливовий при дворі поет Василь Жуковський, композитор Михайло Вієльгорський. І про Шевченка заговорили в Петербурзі як про винятково обдаровану людину. Він мав право відвідувати зали Академії мистецтв і був учнем Брюллова. Великий Карл першим пішов до Енгельгардта домовитись, аби відпустив Тараса на волю в ім’я високих і гуманних ідей. Але пан, жадібний до грошей, не погодився на вмовляння і загнув за викуп аж 2500 карбованців, що рівноцінно 45 кілограмам чистого срібла. Тоді Брюллов порадився з друзями і вирішив намалювати портрет Жуковського, вихователя царських дітей, щоб розіграти картину в лотерею і на цьому заробити грошей на викуп. У палаці загорілися бажанням мати портрет у себе. Було виготовлено 25 квитків по 100 карбованців, а Жуковського просто зобов’язали розіграти лотерею в палаці. І 24 квітня 1838 року цариця заплатила за лотерейні квитки 400 карбованців, велика княжна Марія Олександрівна — 300, стільки ж — спадкоємець Олександр. Виграш дістався цариці, а загалом одержали 1000, але цих грошей було замало для викупу Шевченка — не вистачало ще 1500. Тому Брюллов, Жуковський, Венеціанов та Юлія Адлерберг–Баранова започаткували збір коштів у складчину, до якої долучилися Євген Гребінка, Василь Григорович, Аполлон Мокрицький, Іван Сошенко.
25 квітня (7 травня) на квартирі Брюллова, у присутності Вієльгорського та Мокрицького, Жуковський вручив Тарасові відпускну. Це був день невимовної радості.У кімнату через вікно стрибає Тарас, кидається до мене на шию і кричить: «Свобода! Свобода!»
Тоді Шевченко вигукнув своє захоплено–радісне:
«Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком».
Іван Сошенко того дня писав картину євангеліста при відчиненому вікні. «Раптом, — згадує він, — у кімнату мою через вікно стрибає Тарас, перекидає мого євангеліста, кидається до мене на шию і кричить: «Свобода! Свобода!» — «Чи не здурів ти, Тарасе?» А він все стрибає і кричить: «Свобода! Свобода!» Зрозумівши, в чому справа, я в свою чергу став душити його в обіймах і цілувати. Ця сцена закінчилась тим, що ми обидва розплакалися, як діти».На згадку про цей день Шевченко присвятив
Василю Жуковському поему «Катерина»,
Євгену Гребінці — баладу «Перебендя»,
а Григоровичу- "Гайдамаки".
Немає коментарів:
Дописати коментар